В ароматі перший та найсильніший відтінок — мигдалевої кісточки, вже потім скромно з-за рогу виходить стиглий абрикос — запах фруктів, літа, сонця, шелест зеленого листя, спекотний день, теплий вечір, помаранчевий захід, на дачному ґанку трохи фруктової «Воєводки» з холодильника або з льодом.
У смаку спочатку начебто не вистачає нудотно абрикосової солодкості, але потім, якщо звикнути й налаштуватися, то не дуже-то вона там і потрібна. Напій вийшов, скоріше, напівсухий. Я вже налаштувався і потягую його по півковточка з красивої чарки, і навіть добре, що немає тієї солодкості, яка б перебила апетит і все зіпсувала.
Ми не додаємо цукор ні в одну настоянку принципово, навіть якщо він проситься. Нічого, в нашому житті цукру і так занадто багато, а у нас є можливість спробувати справжній смак фрукта, без підсолоджувачів. Хіба не чудово, коли вам не забили рецептори цукром примусово.
Колір — коньячний або, що доцільніше, помаранчевого заходу сонця.
Асоціації та спогади — літо, звичайно, і море, якщо воно у кого цього літа взагалі було.