Voevodka-блог

Чорна слива на пенсії

У чорної сливи непроста доля. Як у всіх інтелігентів.

В епоху барного й алкогольного Відродження, яке почалося в Києві у 2014 році з відкриття бару «Можжевельник» на Подолі, настоянка на чорносливі стала нашим номером один. У «Можжевельнику» її пили відрами, та й в інших барах, з якими ми тоді працювали, відвідувачі не відставали.

Зрозуміло, за що її полюбили: за витонченість. За поєднання солодкого й кислого смаків. За помірну міцність та аромат. За гарний колір і густоту.

До відкриття копченої груші та яєчного лікеру залишалася ще пара років. Це був найкращий час чорної сливи.

Копчена груша взяла експресією. Її грубий димний запах і більша, ніж у сливи, солодкість, відразу затьмарили ніжний і тонкий імпресіонізм чорносливу.

А 16-градусний яєчний лікер, як «Чорний квадрат», хоча й білий, начисто перекреслив все, що роками готувалося і до краплі, до грама вивірялося в міцних настоянках.

Сливу відкинуло на узбіччя історії, як воно зазвичай і буває. Гору взяли прямолінійні, зрозумілі смаки.

Ми любимо сливу не менше, аніж раніше, і памʼятаємо, як вона проклала «Воєводці» дорогу в київські бари, як багато в чому саме завдяки їй нас стали впізнавати.

Часом ми вивозимо її на кріслі-каталці кудись на природу — неспішно гуляємо з нею, згадуючи чотирнадцятий рік. Зовсім інший був час, цінувалися інші смаки.
Щоденне